В четвер 12 вересня був останній день відпустки мого чоловіка. Ми поїхали на Харківську, о 19й він сів у блаблакар, щоб повертатися до частини, а я рушила додому в Глеваху.
О 19:10 мені подзвонила моя донька 16 років — вона була вдома сама. Відана сказала, що з кухні пішов дим, будинок загорівся. Перед цим була сильна блискавка.
Я сказала їй, щоб терміново вийшла на вулицю. Вона схопила кицю і вибігла босоніж, в шортиках і футболці.
О 19:11 я викликала пожежників, стала дзвонити ближчим сусідам, щоб забрали дитину.
О 19:18 набрав сусід Денис, сказав що донька з ним. Я спитала, чи можна погасити, чи є в нього вогнегасник. Юля, сказав він, не буду тобі давати надію. Будинку кінець.
Він встиг забігти туди, схопив ноут малої, маленьке екофло, ще пару речей, що трапилися під руку. Документи були в сейфі, до нього вже не добратися, сказав він.
Пожежники їхали хвилин сорок.
Коли я доїхала, даху вже не було, від другого поверху лишився скелет. Вибухали акумулятори FPV дронів.
Мені стали дзвонити друзі. Звідки ви знаєте, спитала я. Юлю, відео твого палаючого будинку облетіло телеграм.
Сусідка, яка забрала Відану і Фрею, нашу кицю, сказала, що перед пожежею виходила на город і блискавка вдарила в металеву браму для винограду у двох метрах від неї. «Я стійка людина, але в той момент страшно закричала, нажахана».
За пʼять хвилин вона побачила чорний дим над нашим будинком.
Пожежники змогли витягти паспорта і документи з сейфа в мене в кабінеті.
О півночі поїхали. Будинок згорів вщент.
Наступного дня ми поїхали на згарище. Як не дивно, у шафах кухні вціліли каструлі й тарілки, які треба важко відмивати від запаху гарі.
Тут, на кухні, я вчила збирати перший дрон волонтерів Івана, Дениса, Олексія. Зараз кожен з них зібрав сотні дронів для війська. Це вони одразу приїхали допомогти вночі.
У вітальні ми записували відео для «Народного FPV», тут же я майже цілодобово працювала над курсом, писала, монтувала, проводила ефіри.
Я щаслива тим, що тисячі зроблених завдяки курсу дронів допомагають рятувати життя, і десятки тисяч цивільних і військових вчаться.
В кабінеті я написала кілька сценаріїв, роман «Ми помираємо лише раз», книжку про Оле і Уле і — почала писати новий роман.
В цьому будинку моя Відана зробила свої перші кроки, у 8 місяців. І щільно обмалювала всі шпалери олівцями, у кожній кімнаті, від підлоги на всю висоту свого зросту.
В холі, подалі від вікон, ми провели найстрашніші перші дні вторгнення, коли зовсім поруч падали ворожі авіабомби й трощили будинки у Мархалівці.
Тут було стільки щастя, сміху і творчості.
Тут були горе і сум. Але більше — щастя.
Ціле життя. Згоріло вмить.
Останній тиждень нас тримають люди. Друзі й родичі, близькі й зовсім незнайомі, які не лишають наодинці із порожнечею.
Ми починаємо з чистого аркуша, маємо збудувати нове житло. І мені потрібна ваша допомога. Будь-яка. Заздалегідь дуже і дуже щиро дякую!
Ваша Юлія Мироненко-Інгурен Гутен, письменниця, режисерка, координаторка, співавторка й упорядниця курсу “Народний FPV”, волонтерка-інструкторка напрямку FPV Victory Drones, дружина військового, мама талановитої доньки, оптимістка і та, хто вірить у добро та любов.
Номери моїх банківських карток:
Приват 4149499376995765
Банка моно https://send.monobank.ua/jar/6AMMz7oHy6
paypal [email protected]
