“Він змусив мене хвилюватися… ще з перших сторінок. Доки не дочитала до останньої, що б я не робила, думала про нього, про те, що там далі, про те, як усе склалось. Я досить багато читаю, не одна й не дві книги мені сподобались, навіть дуже, але вразити, зачепити вдається не всім. Та роман Інгурен Гутен “Ми помираємо лише раз” розбив і знову зцілив моє серце
Я раділа й сумувала, сміялась до сліз та ледь стримувала (або ні) сльози. Я проживала всі болі персонажів, і в мене було відчуття, що це реальні люди, мої друзі, які діляться своїми тривогами і своїм щастям, такі неідеальні, такі крихкі, вразливі й водночас сильні, але такі неймовірні, справжні. Іноді хотілось їм крикнути, зупинити або ж просто міцно обійняти, розділити біль, — таким нестерпним він видавався. Іноді — випити з ними кави за безтурботними розмовами, ховаючись від реального світу. Інгурен настільки тонко передає почуття та відчуття людини, її психологічні стани, розкриває її світ, що ти ні на мить не сумніваєшся у її справжньості. У справжності не тільки персонажів, але не розкриватиму деталей, залишу це задоволення читачам, напишу лише, що гуглила — і не знайшла
А ще авторка вміє заінтригувати — так, що ти точно дочитаєш до кінця.
Якщо ж не про емоції, у романі є чимало паралелей, які для українців будуть впізнаваними. Злегка, ніби ненароком, зачіпаються важливі теми.
Я можу дуже довго писати про цей роман, а ще довше розмовляти про нього, але найкраще — прочитати й пережити його самим. Щиро кажучи, я по-доброму заздрю тим, хто читає його вперше.